Архів новин  

Листопад 2017
По Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3
   
   
   
   

Найближчі бюро правової допомоги (щоб знайти на карті натисніть на бюро)  

   

Корисні посилання  

Офіційне інтернет-представництво Президента України
Верховна Рада України
Міністерство юстиції України
   

aWVL2T4IAw01111

   

На сайті 38 гостей та відсутні користувачі

   

Спадкове право

Деталі

Як змінилася процедура оформлення спадщини у 2016 році

З 1 січня 2016 року українці можуть оформити спадщину в сільрадах.

Таке нововведення прописано у Законі України від 20 жовтня 2014 року 1709-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо деяких питань спадкування». Документ передбачає спрощення оформлення спадщини та реєстрації прав спадкоємців шляхом надання відповідних повноважень місцевим органам самоврядування.

Згідно із законом, не підлягає оцінці нерухомість, якщо її успадкували спадкоємці першої та другої черги. Також звільняється від оцінювання нерухомість у разі успадкування спадщини, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою податку. «Абзац восьмий частини другої статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» доповнити словами «крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою», – значиться в документі.

Яка черговість спадкування за законом?

Після смерті особи право на спадкування за законом набувають її родичі та інші близькі люди. Оскільки усі родичі не можуть одночасно вступити у спадщину, закон упорядковує процес одержання ними спадщини.

В спадковому праві усі родичі розподілені у відповідні черги спадкоємців за законом.

У зв’язку з тим, що закон не називає усіх родичів «поіменно», вбачається за потрібне класифікувати їх за чергами спадкоємців за законом.

Згідно з статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають найближчі до спадкодавця особи. До них, зокрема, належать:

- діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті;

- той з подружжя, який його пережив;

- батьки спадкодавця.

Згідно з статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають родичі спадкодавця другого ступеня споріднення:

- рідні брати та сестри як з боку батька, так і з боку матері;

- баба та дід спадкодавця яку з боку батька, так і з боку матері.

Спадкоємці другої черги набувають право на спадкування при відсутності спадкоємців першої черги.

Згідно з статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні тітка та дядько спадкодавця.

Згідно з статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з статті 165 ЦК України у п’яту чергу право на спадкування за законом мають дві категорії осіб:

- інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно;

- утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Закон визначає, що утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа.

Визнання права власності в порядку спадкування

Стаття 392 ЦК України надає право власнику майна звернутися до суду з позовом про визнання права власності у наступних випадках:

- якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою;

- у разі втрати документа, який засвідчує право власності.

Такі позови подаються у разі відмови нотаріусом оформити спадщину через відсутність документів, у разі відмови компетентних органів у видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, різноманітних свідоцтв про право власності, у разі, якщо належне особі майно помилково включено державним виконавцем до акту опису та арешту, складеного відносно іншої особи тощо.

Відповідачами у таких справах виступають органи влади (міська (сільська, селищна) рада, райдержадміністрація тощо), або інші особи (спадкоємці), які оспорюють чи не визнають право власності.

За загальним правилом всі позови про захист права власності подаються до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем знаходження відповідача.

Позови про захист права власності на нерухоме майно, подаються до відповідного суду за місцезнаходженням цього майна або місцезнаходженням основної його частини.

Рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна.


Призначення додаткового строку для прийняття спадщини

Законодавством України  врегульовано додаткові можливості спадкоємцю реалізувати своє право на прийняття спадщини після спливу 6-місячного строку для прийняття спадщини.

Станом на сьогодні є два варіанти (способи) вирішення цієї проблеми:

Перший: подати повторно заяву нотаріусу про прийняття спадщини у випадку, якщо решта спадкоємців, які прийняли спадщину, нададуть нотаріусу свою письмову згоду;

Другий: звернутися до суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов про призначення додаткового строку для прийняття спадщини подається до інших спадкоємців, а якщо їх немає, або вони відмовилися від спадщини, не прийняли її, були усунені від спадкування, в такому випадку відповідачем буде виступати територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (тобто за місцем смерті спадкодавця). Хоча Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ дано роз’яснення з цього приводу, що  на позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони пред’являються за місцем знаходження майна, або основної його частини, якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.

Потрібно зауважити, що для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини потрібно довести в позовній заяві поважність причин пропущення первинного шестимісячного строку встановленого Цивільним кодексом України. Адже в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що суд ухвалює рішення про призначення додаткового строку для прийняття спадщини, якщо буде встановлено, що причини його пропуску є поважними. Зокрема, поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, нездоланними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Такі обставини мають бути підтверджені документально.

Ще важливо, що суд відмовить у призначенні додаткового строку для прийняття спадщини, якщо у позовній заяві, поважною причиною його пропущення буде зазначено незнання спадкоємцем норм закону про строк прийняття спадщини, або якщо у спадковій справі знайдуть відмову цього спадкоємця від спадщини.

Якщо суддя в процесі розгляду справи дійде висновку, що є підстави для задоволення позову, він призначить додатковий термін для прийняття спадщини — строк з моменту набрання чинності судового рішення, протягом якого спадкоємець може прийняти спадщину. Якщо проаналізувати судову практику, то можна зробити висновок, що в більшості випадків  суд встановлює одномісячний додатковий строк для прийняття спадщини, якщо місце проживання спадкоємця і місце проживання спадкодавця на момент смерті знаходиться в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці. При цьому слід зазначити, що додатковий строк не може перевищувати 6 місяців.

Під час призначення додаткового строку для прийняття спадщини суд не вирішує питання про визнання права спадкоємця на спадщину. Для реалізації цього права спадкоємець має звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини протягом додаткового строку. Повторне призначення судом додаткового строку законодавством не передбачено, тому спадкоємець, який прострочив прийняття спадщини вдруге – втрачає можливість одержати спадщину.

Після прийняття спадщини у встановлений судом додатковий строк, нотаріус видає такому спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину. Бувають випадки, коли спадкоємці, які прийняли спадщину раніше, не дають своєї згоди на внесення нотаріусом змін у свідоцтва про право на спадщину, пов’язані із прийняттям спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. Адже, якщо спадщину вже прийняли інші спадкоємці, спадкоємець, якому було призначено додатковий строк для прийняття спадщини, має право вимагати передання йому його частки спадщини через перерозподіл спадщини, або сплату грошової компенсації.

В цьому випадку, такому спадкоємцю слід звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. А тоді, на основі ухваленого судом рішення, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що у випадку пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, спадкоємець втрачає право на її одержання, за винятком випадків, коли він подавши позовну заяву до суду зазначить поважні причини його пропущення і суд визнає такі причини поважними, або спадкоємці, які вже прийняли спадщину, нададуть нотаріусу свою письмову згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. Тобто  основне в такій категорії справ, довести перед судом поважність причин неприйняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк.


Обов’язкова частка у спадщині

Сутність права на обов'язкову частку полягає в тому, що на користь осіб, визначений у ч. 1 ст. 1241 ЦК, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту.

Суб'єктами права на обов'язкову частку виступають:

1) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця. Оскільки за ч. 1 ст. 1260 ЦК у разі спадкування за законом усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням, а з кровними батьками усиновлений втрачає правовий зв'язок і не спадкує за законом після їхньої смерті (абзац перший ч. 2 ст. 1260 ЦК), право на обов'язкову частку виникає також у осіб, які були усиновлені спадкодавцем на час відкриття спадщини, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності.

Якщо діти є малолітніми або неповнолітніми, саме ці факти дають підставу їм закликатися до спадкування. Тому навіть у випадку, коли неповнолітній наділений повною цивільною дієздатністю (ст. ст. 34 - 35 ЦК), це не позбавляє його права на обов'язкову частку у спадщині;

2) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

3) непрацездатні батьки спадкодавця. При цьому право на обов'язкову частку у спадщині має окремо кожен з непрацездатних батьків спадкодавця.

До непрацездатних осіб відносяться:

а) особи, які досягли пенсійного віку;

б) інваліди I, II та III груп.

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначений ст. 1241 ЦК, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню. Інші особи, зокрема онуки спадкодавця, до цього переліку не входять, а відтак права на спадкування за обов'язковою часткою не мають.

Частина 1 ст. 1241 ЦК передбачає, що вищезазначені особи "спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом". Ця норма є однією з найбільш суперечливих у чинному спадковому законодавстві, а тому вимагає відповідного коментування. Передусім, термін "спадкують" не є точним у відношенні права обов'язкових спадкоємців. Останні хоча і складають особливу групу спадкоємців, оскільки на їх користь спадщина відкривається всупереч волі заповідача, проте є звичайними спадкоємцями з огляду на підстави набуття права на спадщину. Спадщина, яка відкрилася на користь обов'язкового спадкоємця, не переходить до нього автоматично. Такий спадкоємець, як і будь-який інший, для придбання права на спадщину зобов'язаний її прийняти встановленими законом способами і у належні строки (ст. ст. 1268 - 1270 ЦК).

При розрахунку обов'язкової частки у спадщині слід виходити з того, що розмір усієї спадщини береться за одиницю, а частка спадкоємця за законом визначається шляхом поділу усієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, тобто тих, на користь яких відкрилася спадщина. Таким чином, якщо, наприклад, після відкриття спадщини виявилося, що спадкодавець склав заповіт на усе майно на особу, яка не входить до числа спадкоємців за законом, а потенційними спадкоємцями за законом є дві особи, одна з яких має право на обов'язкову частку, розмір частки у спадщині обов'язкового спадкоємця дорівнює 1/4 (1/2 від 1/2), а спадкоємець за заповітом, відповідно, отримає 3/4 спадщини.

При вирахуванні розміру обов'язкової частки припускається, що заповіту взагалі немає, а відтак враховуються частки усіх без винятку спадкоємців, закликаних до спадкування за законом, тобто тих, які були в живих на час відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК). При цьому наступне "відпадіння" таких спадкоємців зі складу спадкових відносин (смерть, відмова від прийняття спадщини - якщо не уся спадщина була охоплена заповітом, усунення від права на спадкування, неможливість прийняття спадщини у зв'язку з позбавленням їх права на спадкування) жодним чином не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки. Головне, щоб на час відкриття спадщини ці особи були живими і вони входили до відповідної черги спадкоємців за законом (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК), в тому числі мали право на спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК). Так само не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки і наступне приєднання до кола спадкоємців за законом інших спадкоємців в разі зміни черговості одержання права на спадкування (ст. 1259). Таким чином, коло спадкоємців за законом встановлюється на час відкриття спадщини.

Значно більш складним уявляється тлумачення положення, відповідно до якого особи, які мають право на спадкування за обов'язковою часткою, спадкують "незалежно від змісту заповіту".

Словосполучення "незалежно від змісту заповіту" може означати, що спадкоємець за обов'язковою часткою набуває таке право спадкування у випадках:

1) якщо обов'язковому спадкоємцеві нічого не заповідано, а заповіт складено на сторонню особу і на усе майно. В такому випадку очевидно, що спадкоємець за обов'язковою часткою отримує половину від своєї законної частки;

2) якщо обов'язковому спадкоємцеві нічого не заповідано, а заповіт складено на сторонню особу, проте не на усе, а на частину спадкового майна. В такому разі спадщина, яка не охоплена заповітом, відкривається на користь спадкоємців за законом. Проте обов'язковий спадкоємець також належить до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК). І те, що він має право на спадкування за обов'язковою часткою, не означає, що він позбавляється права на спадкування за законом у першій черзі. Водночас спадкування і за обов'язковою часткою, і за законом в першій черзі може призводити до того, що воля заповідача буде істотно звужена або взагалі недотримана. Наприклад, у разі коли 1/2 частка у спадщині була заповідана сторонній особі, на іншу 1/2 відкривається спадщина за законом. Якщо припустити, що обов'язковий спадкоємець є єдиним, хто мав право на спадкування за законом, розмір обов'язкової частки складатиме також 1/2 (1/2 від 1). Сумування спадкових часток спадкоємця за обов'язковою часткою і за законом (1/2 плюс 1/2) призводить до того, що такий спадкоємець отримує усю спадщину.

Звичайно, таке тлумачення суперечить правам спадкоємця за заповітом та охороні інтересів померлого заповідача. Тому зустрічається й інше тлумачення, яке полягає в тому, що спадкоємець, який має право на спадкування і за обов'язковою часткою, і за законом в першій черзі, має альтернативу: або він спадкує як обов'язковий спадкоємець, або за черговістю спадкування за законом.

Зрозуміла і складність тлумачення даної норми, оскільки право на спадкування за обов'язковою часткою виникає нібито і незалежно від змісту заповіту, тобто завжди, яким би не був зміст заповіту, а з іншої сторони, спадкоємець за обов'язковою часткою успадковує половину частки, яка належала б йому при спадкуванні за законом. Це дозволяє зробити припущення, що у разі відкриття спадщини на користь обов'язкового спадкоємця також і за законом у першій черзі обов'язкова частка має застосовуватись, тільки якщо законна частка є меншою, ніж обов'язкова;

якщо заповіт складно повністю або частково на користь особи, яка водночас має право на спадкування за обов'язковою часткою. Виходячи із змісту норми, яка встановлює "спадкування незалежно від змісту заповіту", можна зробити висновок про те, що спадкоємець має право успадкувати частину спадщини за заповітом, а частину - за обов'язковою часткою (в майбутньому це може бути доцільним через бажання спадкоємця мінімізувати витрати щодо оподаткування спадщини, адже в деяких правопорядках обов'язковий спадкоємець звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою, нижчою від встановленої для спадкоємців за заповітом).

Однак при такому тлумаченні не досягається результативна дія норми ст. 1241 ЦК, яка має на меті матеріальне забезпечення обов'язкового спадкоємця саме через те, що він не має права на спадкування за заповітом.

Виходячи з того, що редакція абзацу першого ч. 1 ст. 1241 ЦК не дозволяє зробити однозначного висновку про те, чи має право обов'язковий спадкоємець спадкувати також і за законом в першій черзі, а також про те, чи існує право на обов'язкову частку у випадку складання заповіту на його користь, а якщо існує - то в якому обсязі, іншим спадкоємцям надано право звертатися до суду про зменшення частки у спадщині обов'язкового спадкоємця. Підставою для задоволення позову вважатиметься наявність у обов'язкового спадкоємця права на спадкування цієї ж спадщини за законом або за заповітом.

     Для розгляду спадкової справи суду необхідно буде надати наступні документи:

  • завірений нотаріусом заповіт;
  • медичні довідки, свідоцтва, які підтверджують факт непрацездатності;
  • документ, який підтверджує факт родинних звязків з померлим. Це може бути свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження і т.д .;
  • документ, що підтверджує перебування на утриманні (утриманні), якщо людина не був родичем.
   

peremishcheni