Архів новин  

Червень 2018
По Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1
   
   
   
   

Найближчі бюро правової допомоги (щоб знайти на карті натисніть на бюро)  

   

Корисні посилання  

Офіційне інтернет-представництво Президента України
Верховна Рада України
Міністерство юстиції України
   

aWVL2T4IAw01111

   

На сайті 54 гостей та відсутні користувачі

   

Сімейне право

Деталі

Який порядок розірвання шлюбу?

Чинне шлюбно-сімейне законодавство передбачає можливість припинення шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану (далі – РАЦС) та в судовому порядку. Розірвання шлюбу в органах РАЦСу. Органи РАЦС не з'ясовують причини розірвання шлюбу, не вимагають доказів неможливості збереження родини, не приймають заходів щодо примирення подружжя, тобто шлюборозлучна процедура спрощена й не вимагає великих витрат і часу подружжя. Важливо!!! Розірвання шлюбу в органах РАЦС за заявою обох з подружжя здійснюється при наявності двох підстав:

1) подружжя виразило взаємну згоду на розірвання шлюбу;

2) подружжя не має спільних неповнолітніх дітей.

В такому випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Реєстрація розірвання шлюбу проводиться по місцю проживання подружжя або одного з них.

При даному порядку розлучення органи РАЦСу виносять постанову про розірвання шлюбу після закінчення одного місяця з дня подання такої заяви. Заява про розлучення до закінчення терміну може бути відкликана.

Реєстрація розірвання шлюбу по взаємній згоді подружжя передбачає особисту присутність кожного з подружжя або письмове нотаріально посвідчене підтвердження про згоду відсутнього подружжя на реєстрацію розірвання шлюбу. Якщо один з подружжя з поважної причини не може з'явитися в органи РАЦСу ні для подачі спільної заяви, ні для реєстрації розірвання шлюбу, він повинен вказати про це в заяві про розірвання шлюбу. У випадку неявки обох з подружжя в органи РАЦСу для реєстрації розірвання шлюбу, у випадку відсутності будь-яких пояснень із цього приводу, подана заява залишається без розгляду.

Державна реєстрація розірвання шлюбу полягає в складанні органом РАЦСу запису акту про розірвання шлюбу й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу кожному з осіб, що розірвали шлюб. У паспортах робиться відмітка про розірвання шлюбу. У певних випадках розірвання шлюбу органом РАЦСу може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них, причому незалежно від наявності в них спільних неповнолітніх дітей. Закон припускає таку можливість у випадку:

1) якщо один з подружжя визнаний судом безвісно відсутнім;

2) якщо один з подружжя визнаний судом недієздатним.

В даній ситуації до заяви про розірвання шлюбу, що подається ініціатором розірвання шлюбу, додається виписка або копія рішення суду про визнання другого з подружжя недієздатним або безвісті відсутнім.

Розірвання шлюбу у судовому порядку. Розірвання шлюбу в судовому порядку здійснюється у таких випадках:

а) за заявою обох із подружжя, яке має спільних неповнолітніх дітей (крім випадків, коли один з подружжя визнаний судом безвісно відсутнім, недієздатним);

б) відсутня згода одного з подружжя на розірвання шлюбу;

в) один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірвання шлюбу в органі РАЦСу (наприклад, відмовляється подати спільну заяву);

г) якщо місце проживання одного з подружжя невідоме.

Позов до суду про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя здійснив протиправну дію, що містить ознаки злочину, у відношенні іншого з подружжя або дитини. Як виняток, чоловік та дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Також чоловік і дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року в таких випадках:

а) батьківство щодо неї визнане іншою особою;

б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.

Як здійснюється подання позову про розірвання шлюбу?

З позовом про розірвання шлюбу до суду може звернутися один з подружжя або опікун недієздатного члена подружжя.

Позов про розірвання шлюбу подається в суд за місцем проживання відповідача.

Існують випадки, коли позов про розлучення подається за місцем проживання того, хто звертається до суду з даним позовом (тобто заявника), а саме:

якщо на утриманні заявника знаходиться малолітня або неповнолітня дитина;

він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

При цьому у всіх вищеперерахованих випадках заявник має подати до суду відповідні підтверджуючі документи (довідка ЖЕКу, довідка про стан здоров’я тощо). До заяви додають: в двох екземплярах копії паспорту, свідоцтва про укладення шлюбу, свідоцтв про народження дітей, інші можливі документи, а також квитанцію про сплату судового збору.

Судовий розгляд справа про розірвання шлюбу розглядається, як правило, за участю обох з подружжя, навіть якщо від їх імені виступають представники. Якщо справа розглядається за відсутності одного з подружжя, то такий розгляд можливий у виняткових випадках за погодженням суду. За загальним правилом справи про розірвання шлюбу розглядаються у відкритому судовому засіданні в присутності обох з подружжя. Можливі ситуації (в основному у зв'язку з оголошенням різних сторін інтимного життя подружжя), при яких розгляд справ по мотивованому визначенню суду проводиться в закритому судовому засіданні. Звернутьсь з проханням про це може один з подружжя. Також можна просити суд розглянути справу за відсутності подружжя. Строк для постанови судом рішення про розірвання шлюбу - один місяць. Протягом цього часу подружжя може переглянути свої взаємини, досягти примирення і відкликати заяву про розірвання шлюбу. Суд в праві відкладати розгляд справи для примирення подружжя, особливо якщо в подружжя є неповнолітні діти. У межах шестимісячного строку для примирення він може повторно відкласти розгляд справи чи скоротити цей строк.

У випадку, якщо після закінчення встановленого строку заява від подружжя про припинення справи не надійшла, і сторони в судове засідання не з'явилися, суд має право залишити справу без розгляду. Якщо після спливу встановленого судом строку на примирення чоловік і дружина дійдуть згоди щодо продовження шлюбу, провадження у справі припиняється на підставі поданої ними заяви.

У випадку розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Рішення суду про розірвання шлюбу є остаточним документом, що підтверджує факт розірвання шлюбу. Віднині не потрібно йти у відділ державної реєстрації актів цивільного стану для того, щоб зареєструвати це рішення і отримати свідоцтво про розірвання шлюбу! Суд самостійно надсилає рішення про розірвання шлюбу до органів РАЦСу. Відмітка про розірвання шлюбу в паспортах робиться після прийняття відповідного рішення судом в органами РАЦСу при зверненні.


 

Процедура розірвання шлюбу в судовому порядку

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.

У випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку.

Провадження у справі відкривається судом на підставі позовної заяви, поданої одним з подружжя у встановленому порядку. Позов про розірвання шлюбу подається позивачем (одним з подружжя) у загальному порядку до місцевого суду за місцем проживання відповідача (другого з подружжя). Однак, у разі, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо позивач не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, позов також може подаватися за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися у суді за місцем проживання будь-кого з них.

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу позивачем можуть бути заявлені й інші позовні вимоги:

- про визначення (зміну) місця проживання дитини;

- про надання утримання (аліментів) дитині або одному з подружжя;

- про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя;

- про витребування речі, яка є особистою власністю одного з подружжя;

- про виконання обов’язку за шлюбним договором;

- інші вимоги, що випливають із шлюбних правовідносин.


 

Який порядок стягнення аліментів на дітей через суд?

Стягнення аліментів через суд можливо лише за відсутності угоди про сплату аліментів. Справа в суді порушується на підставі позовної заяви про стягнення аліментів на дитину.

Позовна заява в обов’язковому порядку має містити:

найменування суду, до якого подається заява про стягнення аліментів;

прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання позивача, від імені якого подається заява про стягнення аліментів;

прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання відповідача, з якого стягуються аліменти;

обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення аліментів (тут можуть бути зазначені: ім’я дитини, дата його народження, з ким вона проживає, з якого терміну відповідач не виплачує кошти на його утримання і так далі);

перелік доданих до заяви документів (свідоцтво про народження неповнолітньої дитини, на якого стягуються аліменти, довідка з місця проживання про перебування дитини на утриманні позивача – виписка з будинкової книги, копія заяви для відповідача).

Позовна заява про стягнення аліментів на дитину необхідно готувати в трьох примірниках. Два примірники здаються або надсилаються поштою до канцелярії суду, один – залишається на руках у позивача.

Справи про стягнення аліментів на дітей розглядаються районним судом.

Позовна заява про стягнення аліментів на дітей може бути пред’явлено як за місцем проживання позивача – одержувача аліментів, так і за місцем проживання відповідача – платника аліментів.

Строки звернення до суду з заявою про стягнення аліментів

Особа, яка має право на отримання аліментів, має право звернутися до суду з заявою про стягнення аліментів незалежно від терміну, який минув з моменту виникнення права на аліменти.

Аліменти на дітей присуджуються з моменту звернення до суду, тобто з дати, коли одержувач аліментів подав заяву про стягнення аліментів. У виняткових випадках аліменти на дитину можуть бути стягнуті за минулий період, але тільки в межах трирічного терміну, що передував зверненню позивача до суду . Подібне стягнення можливе, якщо до моменту звернення до суду аліменти не виплачувалися і особа, яка потребує аліменти, вживала заходів щодо їх отримання, але вони не були отримані внаслідок ухилення платника аліментів від їх сплати. До таких заходів можна віднести, наприклад, надсилання матері дитини батькові повідомлень про необхідність його участі в утриманні дитини. Зазначені повідомлення повинні направлятися телеграмою або рекомендованим листом з описом вкладення, в іншому випадку довести в суді прийняття заходів, спрямованих на отримання аліментів, фактично неможливо.

Слід враховувати, що три роки – максимальний термін для стягнення аліментів за період.

Який порядок стягнення заборгованості по аліментах?

Кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) і (або) у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України). Відповідно до зазначених норм у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначає суд.

Рішення суду є загальнообов’язковим до виконання. Разом з тим, досить поширеними є факти невиконання судових рішень. Це – одна з причин виникнення заборгованості за аліментами.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору – судом.

У разі сплати аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії заборгованість за аліментами погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (ст. 194 СК України). Такими є загальні положення щодо стягнення заборгованості за аліментами.

Закон не обходить регламентацією і питання щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Така заборгованість відповідно до ст. 195 СК України визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилось їх стягнення.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Слід звернути увагу на положення статті 196 СК України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім.

Зазначимо, що притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов’язком одержувача аліментів. Окрім того, встановлений законом розмір сплати неустойки може бути досить відчутним для фізичної особи. Тому закон допускає можливість зменшення розміру неустойки. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів.

Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів.

За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв’язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення.

У виникненні заборгованості за аліментами на дитину винною може бути і особа, на користь якої присуджено аліменти. Тому суд вправі звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх дітей, що перебувають на їх утриманні, – карається виправними роботами на строк до 1 року або обмеженням волі на строк до 2 років.

Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений статті 164 КК України, – карається виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 3 років.

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за 6 місяців відповідних платежів.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коло воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов’язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Непоодинокими є випадки, коли місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення цього державного утримання визначається Кабінетом Міністрів України, а метою є тимчасове утримання неповнолітнього. Цю допомогу призначають і виплачують за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину, управління праці та соціального захисту населення районної, районної у місті Києві та Севастополі держадміністрації, структурним підрозділом з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради. Для цього треба написати заяву у місцевому органі праці та соціального захисту населення, додавши довідку з виконавчої служби про неотримання аліментів. Тимчасова допомога призначається кожні 6 місяців починаючи з місяця, в якому подані усі необхідні документи. Для призначення допомоги на наступний 6-місячний строк потрібно подати лише заяву, в якій повідомити про обставини, що можуть бути підставою для продовження виплати допомоги.


 

Які документи необхідно зібрати для примусового стягнення аліментів

Статтею 180 СК України, чітко визначено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Також, Сімейним кодексом закріплено, що обов’язок утримувати дитину визначається за домовленістю між батьками.

Якщо ж той з батьків, що не проживає разом з дитиною відмовляється мирним шляхом утримувати дитину, або ж не погоджується з сумою аліментів, слід звернутись до суду.

Для звернення до суду з позовною заявою з метою стягнення аліментів  потрібно зібрати наступні документи:

- копія паспорту 1,2 та сторінка прописки;

- копія ідентифікаційного коду;

- копія свідоцтва про народження дитини;

- копія свідоцтва про шлюб;

- копія рішення суду про розірвання шлюбу (у разі розірвання шлюбу);

- довідка з ЖЕКУ про те, що дитина проживає з вами;

 - бажано копії щомісячних витрат на дитину (чеки).

Відповідно статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що мінімальний розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.


 

Розподіл спільного майна подружжя

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В той же час, частинами 2, 3 статті 70 цього ж акту встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені статтею 71 СК України. Так, відповідно до цієї статті, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

При вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя важливим є врахування положень про майно, що є особистою приватною власністю подружжя.

Як відзначає Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21.12.2007 року № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

         Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

         Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

         Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

         Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

         Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.


 

Який порядок встановлення та припинення опіки?

Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки.

У яких випадках встановлюється опіка (піклування)?

Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіці підлягає дитина, яка не досягла 14 років, а піклуванню – від 14 до 18 років.

Опіка (піклування) над неповнолітніми (малолітніми) дітьми, встановлюється, якщо батьки: померли, невідомо їх місцезнаходження, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіка також встановлюється над повнолітньою особою, яка визнана у судовому порядку недієздатною через нездатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.

Чи можливе встановлення опіки (піклування) за життя батьків неповнолітніх ?

Опіку (піклування) може бути встановлено і за життя батьків неповнолітніх (малолітніх) дітей у випадках, коли батьки:

- судом позбавлені и батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку, незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;

- визнані в судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають у приватному стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні і будинках-інтернатах);

- понад 6 місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час, за станом здоров’я і інваліди І-ІІ груп;

- понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;

- відмовились від дітей у встановленому законом порядку;

— виїхали на постійне місце проживання або постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

- перебувають під слідством.


 

Хто відповідальний за здійснення опіки та піклування ?

Згідно зі ст. 56 ЦК України органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов’язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Ведення справ з опіки і піклування щодо неповнолітніх здійснюється органами в справах сім’ї та молоді та службою в справах неповнолітніх. Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей – сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування). Щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними ведення справ покладено на відділи охорони здоров’я. Щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров’я – на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов’язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.


 

Процедура встановлення та припинення опіки та піклування над повнолітньою особою

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,  може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Аналогічно заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичної особи, яка обмежена у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі – опікуна.

Рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи відбувається за заявою самої фізичної особи її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування. Якщо фізична особа, яка за рішенням суду визнана недієздатною, видужала, або ж її психічний стан значно поліпшився, то за заявою її опікуна, органу опіки та піклування та на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи суд своїм рішенням скасовує рішення про визнання фізичної особи недієздатною та поновлює її цивільну дієздатність.


 

Процедура встановлення та припинення опіки та піклування над неповнолітньою особою

Щодо встановлення опіки над малолітньою дитиною та піклування над неповнолітньою дитиною, судова процедура встановлення опіки чи піклування можлива лише у випадку, якщо підставою для встановлення опіки та піклування є справа у провадженні суду, в процесі розгляду якої стало відомо про наявність дитини, яка залишилась без батьківського піклування. У таких випадках встановлення опіки чи піклування здійснюється у тому ж провадженні . У всіх інших випадках опіка та піклування встановлюються органами опіки та піклування.

Підставою для припинення опіки є передача малолітньої дитини до компетенції органу, а саме органу опіки та піклування, який приймає відповідне рішення про припинення опіки, або суду.

Підставою для припинення опіки є досягнення дитиною 15 років. У цьому випадку опіка автоматично перетворюється на піклування, і опікун без додаткового рішення стає піклувальником з відповідними правами та обов’язками.

Піклування припиняється відповідно до підстав, визначених у статті 77 ЦК України. Зокрема такими підставами є:

- досягнення фізичною особою повноліття;

- реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

- поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Додатковими підставами для припинення опіки є смерть опікуна або підопічного.


 

Який порядок оформлення догляду за дітьми-інвалідами віком до 18 років?

Постійний догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років передбачає отримання надбавки на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років, що призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім Києва) рад (далі – місцеві органи з питань соціального захисту населення) одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. При цьому одиноким матерям (одиноким батькам) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається незалежно від факту роботи, навчання та служби.

Слід зазначити, що надбавка на догляд призначається і особам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати незалежно від того, за якою дитиною вона знаходиться у відпустці, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду за умови фактичного догляду за нею.

Для призначення надбавки на догляд за дитиною-інвалідом одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, додатково до документів, що подаються для призначення державної соціальної допомоги дітям-інвалідам, подаються: заява про призначення надбавки на догляд за дитиною-інвалідом; довідка про склад сім’ї (крім сім’ї опікуна, піклувальника) із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, родинних стосунків членів сім’ї; копія трудової книжки, довідка з центру зайнятості про те, що особа не перебуває на обліку як безробітна, довідка про доходи за останній звітний період (рік), а в разі відсутності трудової книжки – лише зазначені довідки;довідка про спільне проживання дитини-інваліда з одним з батьків, усиновителем, опікуном, піклувальником, видана уповноваженим органом за місцем проживання. (при неможливості отримати таку довідку орган праці та соціального захисту здійснює обстеження на дому і складає акт обстеження з висвітленням цих фактів); довідка з місця навчання дитини; рішення про встановлення опіки чи піклування над дитиною-інвалідом (для опікунів і піклувальників дітей-інвалідів).

Особи, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, додатково подають Довідку про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.06.2012 року № 430, та копію або витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання відпустки.

Для призначення надбавки на догляд за дитиною-інвалідом одинока матір (одинокий батько) додатково до документів, що подаються для призначення державної соціальної допомоги дітям-інвалідам, подає: оригінал довідки органу реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги реєстрації народження відомостей про батька дитини (на яку призначається надбавка на догляд), якщо одинока мати не перебуває (не перебувала) на обліку в місцевих органах з питань соціального захисту населення як одинока мати, або довідку зазначених органів про те, що вона перебуває (перебувала) на обліку як одинока мати дитини-інваліда, на яку призначається надбавка на догляд; довідку про спільне проживання з дитиною-інвалідом, видану уповноваженим органом за місцем проживання (при неможливості отримати таку довідку місцевий орган з питань соціального захисту населення здійснює обстеження на дому і складає акт обстеження з висвітленням цих фактів; рішення про усиновлення (для усиновлених дітей); довідка з місця навчання дитини.

Розмір надбавки на догляд за дитиною-інвалідом віком до 6 років, віднесеною до підгрупи А, призначається у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (що з 1 січня 2016 року становить 1 167 гривень); за дитиною-інвалідом віком до 6 років – 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; за дитиною-інвалідом віком від 6 до 18 років, віднесеною до підгрупи А, – 100 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років (що з 1 січня 2016 року становить 1 455 гривень); за дитиною-інвалідом віком від 6 до 18 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.


 

Який порядок оформлення догляду за за інвалідом І групи або за особою, яка досягла 80-річного віку?

Догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, передбачає отримання відповідної компенсації, що призначається і виплачується у грошовій формі непрацюючим працездатним особам, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку.

Для призначення компенсації непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, подають в місцеві органи з питань соціального захисту населення заяву, форма якої затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 22.02.2012 року № 96 «Про затвердження форми Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг». Крім того, до заяви додаються: паспорт або документ, що посвідчує особу одержувача державної соціальної допомоги; довідка про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду України або органах праці та соціального захисту населення — для особи, за якою здійснюється догляд; паспорт або документ, що посвідчує особу, за якою здійснюється догляд; документ, який підтверджує, що особа не працює: трудова книжка та довідка органів державної податкової служби довільної форми про те, що особа не перебуває на обліку у даному органі державної податкової служби як фізична особа — підприємець;за відсутності трудової книжки — заява особи із зазначенням причини відсутності трудової книжки; витяг з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (для осіб, визнаних інвалідами І групи) — для особи, за якою здійснюється догляд.

Зауважимо, що розмір щомісячної компенсації без урахування індексації становить 4,80 грн.


 

Який порядок оформлення догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду?

Дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за ним, надається щомісячна грошова допомога на догляд.

Для призначення грошової допомоги на догляд подаються такі документи відповідним органам соціального захисту населення: заява; документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім’ї із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, родинних зв’язків членів сім’ї; довідки про доходи кожного члена сім’ї; висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу; довідки про наявність і розміри земельних ділянок, виділених для ведення особистого підсобного господарства, городництва, сінокосіння, випасання худоби, та земельної частки, виділеної унаслідок розпаювання землі.

Якщо дієздатна особа постійно проживає на одній житловій площі за місцем реєстрації (проживання) інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу, але зареєстрована в іншому місці, подається довідка, видана органом соціального захисту населення за місцем реєстрації дієздатної особи, про те, що вона не перебуває на обліку як одержувач і не одержує щомісячну грошову допомогу на догляд за місцем реєстрації.

Для підтвердження факту спільного проживання з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу та догляду за ним у разі потреби складається акт про проведення обстеження сім’ї спеціалістами органів соціального захисту населення. Якщо дієздатна особа постійно проживає на одній житловій площі за місцем реєстрації інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу, але зареєстрована в іншому місці, обстеження сім’ї для встановлення факту догляду є обов’язковим.

Розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім’ї та середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж мінімальна заробітна плата (що станом на 1 січня 2016 року становить 1 378 гривень).


 

Який порядок оформлення догляду за громадянам похилого віку, інвалідами, дітьми-інвалідам, хворими, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги?

Непрацюючим особам, які постійно надають соціальні послуги (зокрема з догляду) громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

Компенсація призначається і виплачується місцевими органами з питань соціального захисту населення за місцем проживання, перебування особи, якій надаються соціальні послуги, з дня подання особою, яка надає соціальні послуги, та особою, яка їх потребує, заяв разом з усіма необхідними документами.

Зокрема, для призначення компенсації подаються такі документи:

а) особою, яка надає соціальні послуги: заява про згоду надавати соціальні послуги; паспорт або інший документ, що посвідчує особу; висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що стан її здоров’я дозволяє постійно надавати соціальні послуги; копія трудової книжки, а у разі відсутності трудової книжки — письмове повідомлення особи із зазначенням інформації про відсутність трудової книжки та про останнє місце роботи чи отримання доходів; заява про надання згоди на проведення перевірки даних про доходи особи з використанням відомостей Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних»);

б) особою, яка потребує надання соціальних послуг, або її законним представником (у разі визнання цієї особи недієздатною): заява про необхідність надання соціальних послуг; паспорт або інший документ, що посвідчує особу; копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма N 157-1/о, затверджена наказом МОЗ від 30 липня 2012 р. N 577); висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність особи до самообслуговування (за винятком інвалідів I групи, інвалідність яких встановлена безстроково та які згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією потребують постійного стороннього догляду);

в) законним представником дитини, яка потребує надання соціальних послуг: заява про необхідність надання соціальних послуг; копія свідоцтва про народження дитини; висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність дитини до самообслуговування.

Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що з 1 січня 2016 року становить 1 378 гривень) у таких розмірах: 15 відсотків — особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи; 10 відсотків — особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії потребують постійного стороннього догляду і не здатні до самообслуговування, інвалідам II групи та дітям-інвалідам; 7 відсотків — особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії потребують постійного стороннього догляду і не здатні до самообслуговування.

Звертаємо увагу, що компенсація не призначається:

а) особам, які надають соціальні послуги громадянам, яким призначено: державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» або надбавку на догляд до державної соціальної допомоги згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»; надбавку на догляд або державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; відшкодування витрат на надання послуг по догляду відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

б) особам, які надають соціальні послуги і отримують допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу»;

в) особам, які надають соціальні послуги на платній основі;

г) самозайнятим особам;

д) особам, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

є) особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, хворим, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії потребують постійного стороннього догляду і не здатні до самообслуговування та перебувають у трудових відносинах, у тому числі на умовах неповного робочого дня (крім роботи вдома).


Надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька

Єдиним способом вирішення проблеми виїзду неповнолітньої дитини за кордон без згоди другого з батьків є звернення до суду. Дана можливість передбачена як Правилами перетинання державного кордону громадянами України, так і Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».Зокрема, п. 2 ч. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, передбачено, що виїзд неповнолітнього за кордон в супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків допускається, якщо є рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг шістнадцятирічного віку без згоди та супроводу другого з батьків. Що є важливим при зверненні із позовною заявою до суду аби дана справа позитивно закінчилася для заявника із зазначеним формулюванням в резолютивній частині судового рішення : «позов задовольнити повністю».Зазначимо, що при зверненні із позовом до суду аби дана справа позитивно закінчилася для заявника, в позовній заяві слід довести, що поїздка дитини за кордон здійснюється в інтересах дитини. Такими доводами можуть бути:

  1. Доводи заявника, що за кордоном він має родичів, до яких має намір поїхати у гості з дитиною (підтвердити родинні відносини письмовими доказами).
  2. Доводи заявника, що за кордон він їде з метою оздоровлення дитини:
  • довідка із лікувального закладу, що дитина перебуває на обліку у лікарів конкретного лікувального закладу, постійно хворіє і потребує щорічного оздоровлення (наприклад, довідка дитячого лора, що дитина потребує оздоровленню у зв’язку з тим, що постійно хворіє гайморитом; проживає у екологічно несприятливому місті);
  • довідка із лікувального закладу, що дитина потребує відновного лікування за кордоном.
  1. Доводи заявника, що за кордон він бажає повезти дітей на відпочинок з метою розширення їх кругозору, ознайомлення з культурою інших народів, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовкою до самостійного життя, однак не може отримати згоди на такі поїздки у відповідача.
  2. Доводи заявника, що він має бажання та можливість забезпечити виїзд дитини за кордон.

Додатково потрібно також викласти доводи заявника, що його бажання отримати дозвіл на виїзд дитини за кордон повністю узгоджується з його правами та обов’язками, покладеними на нього Сімейним кодексом України, і що відсутні обставини, які обмежують згідно із законодавством право виїзду дитини за кордон, відповідно, надання дозволу на виготовлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон без згоди другого з батьків відповідає інтересам дитини та вимогам законодавства. Після цього судом досліджуються докази, що містяться в матеріалах справи, поданих як позивачем, так і відповідачем. У випадку, якщо відповідачем не подано доказів, які б засвідчували, що виїзд дитини за кордон не відповідає її інтересам, суд заслухавши думку дитини, оцінюючи зібрані докази по справі аби пересвідчитися, що виїзд за кордон відповідає інтересам дитини, ухвалює рішення про задоволення позову. Аналізуючи судову практику по даній категорії справ, можна зробити висновок, що усні заперечення відповідача проти надання дозволу позивачу для поїздки дитини за кордон не беруться судом до уваги. Аби заперечити даний позов, суду потрібно надати лише обґрунтовані докази, які засвідчили б той факт, що поїздка дитини за кордон не відповідає її інтересам, що перебування дитини з одним з батьків є шкідливим для неї, що не здійснюється належне виховання дитини, її утримання. Тому, викладення в позовній заяві зазначених вище доводів, підтверджених належними доказами, забезпечить досить швидке та позитивне вирішення справи для заявника.


 Підстави та порядок позбавлення батьківських прав

Відповідно до ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України,  мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

Не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

Ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

Жорстоко поводяться з дитиною;

Є хронічними алкоголіками або наркоманами;

Вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

Засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.07 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі — Постанова Пленуму ВСУ від 30.03.07 р. №3) Верховний суд України дав ряд важливих роз’яснень з приводу позбавлення батьківських прав на які необхідно звернути увагу. Відповідно до п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.07 р. №3, ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її  навчання, підготовку до самостійного життя,  зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм  моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не  створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і  в  сукупності,  можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками. Позбавлення батьківських прав батька чи матері відбувається виключно за рішенням суду. Позовну заяву слід подавати за місцем реєстрації відповідача. До кола осіб які мають право звернутись до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав законодавець відносить одного з батьків, піклувальника, опікуна, особу в сім’ї якої проживає дитина, навчальний заклад, заклад охорони здоров’я або інший навчальний заклад в якому перебуває дитина, прокурор, орган опіки та піклування, а також сама дитина, яка досягла 14 років ( згідно ст. 165 Сімейного кодексу України). При підготуванні позовної заяви про позбавлення батьківських прав окрему увагу слід приділити доказовій базі.Для початку необхідно звернутись до Служби у справах дітей з відповідною заявою про отримання Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав. Такий висновок буде основним доказом у суді. До заяви слід додавати наступні документи:

копію паспорта

копію свідоцтва про народження дитини;

копія свідоцтва про розірвання шлюбу ( у разі наявності);

довідку про склад сім’ї  з місця проживання особи яка подає заяву;

довідку  з місця навчання дитини про її навчання у закладі;

пояснення осіб (сусіди, рідні, знайомі), які можуть підтвердити, що вихованням дитини мати (батько) не займається.

Будь-які інші документи, що можуть підтвердити ті обставини, що особа вихованням дитини не займається.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.07 р. №3, факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Таким чином при підготуванні позовної заяви про позбавлення батьківських прав необхідно зібрати максимальну кількість вагомих доказів в підтвердження підстав на які ви будете посилатись Також необхідно визначитись з колом осіб які зможуть виступити свідками у суді та підтвердити викладені обставини. Третьою особою у справах про позбавлення батьківських прав слід залучати орган опіки та піклування, який повинен буде скласти висновок про доцільність позбавлення батьківських прав. Такий висновок має дуже вагоме значення.

Документи які бажано подавати в якості доказів:

Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав

Рішення суду про розлучення чи про стягнення аліментів (за наявності);

Постанови виконавчої служби про примусове стягнення аліментів (за наявності);

Показання свідків (чим більше тим краще);

Копія свідоцтва про народження дитини;

Копія свідоцтва про одруження/розлучення;

Вирок суду (у випадку якщо член подружжя вчинив злочин проти життя та здоров’я дитини)

Висновком лікувального закладу якщо член подружжя страждає алкоголізмом.

За подання до суду позовної заяви про позбавлення батьківських прав сплачується судовий збір згідно визначених законом ставокяк за позов немайнового характеру — 0.4 розміру мінімальної заробітної плати встановленої станом на 01 січня поточного року.


 Обмеження батьків у своїх правах по відношенню до дітей

Обмеження батьківських прав – тимчасовий захід, що полягає в відлученні дитини у батьків. Воно може бути як мірою дотримання безпеки дитини, так і мірою залучення до відповідальності батьків. Допускається у випадках, коли батьки з незалежних від них причин не можуть виконувати свої обов'язки належним чином, наприклад, при серйозної хвороби, розладах психіки або ж при невдалому збігу важких життєвих обставин. Виходить, батьки не винні в ситуації, що склалася, а й діти при цьому також не повинні страждати.

Можливе обмеження батьківських прав тільки одного з батьків – батька чи матері, тоді дитина може залишатися з іншим, якщо ситуація дозволяє.

Підстави для обмеження батьківських прав:

  • батьки систематично не виконують свої обов'язки, при цьому зловживаючи правами, але склад правопорушення у їхніх діях відсутній, оскільки немає головного компонента – вини;
  • винна поведінка батьків по відношенню до дитини, яке може послужити причиною для повної позбавлення прав на дитину, але ще не визнано достатнім;
  • позбавлення батьківських прав – крайня міра, тому, якщо існує надія, на те, що поведінка батьків по відношенню до дитини зміниться в кращу сторону, застосовують обмеження прав.

Звичайно, не можна залишити дитину з батьками, які з якихось причин не можуть або не хочуть про нього піклуватися, саме тому батькам пред'являється позов про обмеження батьківських прав. Представники органів опіки забирають із сім'ї дитини та поміщають у відповідне виховний заклад на термін 6 місяців. Цей час дається батькам на те, щоб переглянути і змінити свою поведінку.

Якщо ж за цей термін не відбулося зрушень у бік позитивної зміни ситуації, органи опіки зобов'язані пред'явити батькам позов про позбавлення батьківських прав. Таким чином, обмеження є стадією, яка передує позбавленню прав на дитину.

Якщо ж за півроку відбулися події, що змінили поведінку батьків по відношенню до дитини в кращу сторону, то це не завжди означає моментальну скасування обмеження батьківських прав. За обставинами органи опіки можуть залишити дитину у відповідній установі до тих пір, поки не з'явиться чітка впевненість у тому, що батьки можуть повернутися до виконання батьківських обов'язків і виконувати їх належним чином.

Наслідки обмеження прав відрізняються від наслідків позбавлення: права і обов'язки не знімаються з батьків, як у випадку позбавлення, а всього лише обмежуються, це тимчасовий захід, що сприяє забороні виконання частини батьківських прав на час її дії.

  • на час обмеження батьківських прав батьки позбавляються права виховання дитини;
  • позбавлення прав на отримання пільг та допомог, призначених державою у зв'язку з народженням та вихованням у сім'ї дитини;
  • позбавлення права отримання аліментів на відібраного дитини;
  • обмеження права спілкування – спілкування дитини з батьками можливо тільки в тому випадку, якщо воно не робить негативного впливу.

Питання обмеження батьківських прав вирішується виключно в судовому порядку, підставою для судового рішення може бути позов, поданий одним з батьків, найближчими родичами, органами опіки та піклування, співробітників виховних установ, прокурора.


Як стягнути аліменти, якщо другий з батьків проживає за кордоном

У сварках між батьками дітям випадає не найлегша доля. Самі цього не бажаючи вони стають свідками сімейних драм, які назавжди залишають слід у їхніх серцях. Якщо батьки розлучаються, неповнолітнього забирає хтось один із батьків, проте опікуються його матеріальним благом і мати, і батько. Дорослі відповідають перед законом за справністю виплати аліментів на своїх дітлахів. Є два варіанти утримування батьками дитини: за домовленістю сторін або за рішенням суду. Якщо колишнє подружжя знайде спільну мову, то окрім аліментів, той, хто не мешкає разом із дитиною, може регулярно бачитись зі своїм чадом, брати участь у вихованні та розвитку дитини.

У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогоднішній день діє Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1203, якою затверджено «Порядок стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги». Відповідно до цього нормативно-правового акта у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги (далі — постійне проживання за кордоном), він повинен виконати аліментні зобов’язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття (далі — аліментні зобов'язання), які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником (далі — одержувач аліментів), або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду.

З метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа, яка виїжджає для постійного проживання за кордоном, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні, договір про виплату аліментів, або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рішення суду про виплату аліментів.

До моменту одержання паспорта зазначена особа повинна подати до відповідного органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні документ, що підтверджує виконання аліментних зобов'язань, — нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувачів аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів (якщо така заява не подавалася при поданні заяви про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон) або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду).

У разі невиконання аліментних зобов'язань на момент одержання паспорта до особи, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, застосовуються обмеження, передбачені законодавством.

Особа, що виїхала за межі України для тимчасового перебування і має в Україні неповнолітню дитину (дітей), у разі порушення клопотання про залишення для постійного проживання за кордоном подає до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном такі ж документи, як і при подачі заяви про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон (йшлося вище). У разі наявності неврегульованих аліментних зобов'язань керівник дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном приймає рішення про відмову в задоволенні клопотання до усунення обставин, які цьому перешкоджають.

19 жовтня 2006 року в Україні набрала чинності Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, укладена у м. Нью-Йорк 20 червня 1956 року. Міністерством юстиції України видано наказ «Про затвердження Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном» від 29 грудня 2006 р. № 121/5. Ця Інструкція визначає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї згідно з Конвенцією у відносинах з такими державами, які є її сторонами: Австралія, Алжир, Аргентина, Барбадос, Бельгія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Буркіна-Фасо, Ватикан, Великобританія, Гаїті, Гватемала, Греція, Данія, Еквадор, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Казахстан, Кіпр, Киргизстан, Колумбія, Німеччина, Ліберія, Люксембург, Македонія, Мексика, Молдова, Монако, Марокко, Нігер, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Польща, Португалія, Румунія, Сейшели, Сербія, Словаччина, Словенія, Суринам, Туніс, Туреччина, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чехія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка (далі — Договірні Сторони). У разі, коли між Україною та будь-якою з договірних сторін цієї Конвенції діє інший міжнародний договір, що регулює питання визнання і виконання судових рішень, виконання доручень про вручення документів або отримання доказів за кордоном, можуть застосовуватись положення відповідного міжнародного договору.

Усі звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї та інші документи на виконання Конвенції в Україні надсилаються для передачі за кордон або з-за кордону через Міністерство юстиції України. Якщо позивач проживає на території України, звернення про стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї можуть направлятися до Міністерства юстиції через головні управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, м. Києві та Севастополі (далі — територіальні управління юстиції).

У разі, коли відсутнє рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, або коли згідно із законодавством іноземної держави вирішення питання здійснюється за місцем проживання відповідача, або коли потребує вирішення питання про зміну розміру аліментів, до відповідної іноземної держави надсилаються документи, необхідні для розгляду справи по суті. Звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції оформлюється позивачем письмово в довільній формі. До звернення додається заява про стягнення аліментів.

Заява чи додатки до неї повинні містити таку інформацію та документи:

а) повне ім'я відповідача (боржника), дату народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу, його місця проживання протягом останніх п'яти років, рід занять і місце роботи, фотокартку (за наявності);

б) відомості про фінансові та сімейні обставини відповідача, у тому числі інформацію про належне йому майно;

в) відомості про фінансові та сімейні обставини позивача (заявника), у тому числі довідку про доходи;

г) засвідчену копію документа, що підтверджує ступінь родинних зв'язків між відповідачем та особою, па користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо);

ґ) фотокартку позивача;

д) будь-яку іншу інформацію, що може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача (боржника) чи виконанню клопотання, або яка визначена відповідною іноземною державою як необхідна;

е) нотаріально засвідчене доручення, яке уповноважує орган, що приймає, відповідної договірної сторони діяти від імені позивача, або інформацію про будь-яку іншу особу, уповноважену діяти від імені позивача.

Коли заява стосується вирішення питання про зміну розміру аліментів, замість документа, зазначеного в підпункті «г», надається засвідчена копія судового рішення чи іншого документа, яким установлено розмір аліментів.

До звернення додаються переклад заяви і документів, що до неї додаються, на офіційну мову іноземної держави, на території якої пропонується стягнути аліменти. Оформлена заява надсилається до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.

Міністерство юстиції надсилає заяву органу, що приймає, відповідної іноземної держави протягом місяця від дня її надходження. Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон необхідно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення заяви. Заява повертається ініціатору звернення (заявнику) у разі, якщо вона не відповідає вимогам Конвенції та правилам, що зазначені вище, з роз'ясненням причин повернення. Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивача про хід та результати розгляду заяви.

Звернення про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої держави подається позивачем або уповноваженою на це особою письмово в довільній формі. До звернення додається клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів.

Це клопотання має містити таку інформацію:

а) повне ім'я відповідача (боржника), дата народження, громадянство та, наскільки це відомо позивачу (стягувану), його адреси протягом останніх п'яти років, рід занять і місце роботи і, по можливості, фотокартка;

б) наявні відомості про фінансові та сімейні обставини боржника, у тому числі інформація про належне йому майно;

в) будь-яка інша інформація, що може сприяти встановленню місцезнаходження боржника чи виконанню клопотання або яка визначена відповідною іноземною державою як необхідна.

До клопотання додаються належним чином оформлені судом, що виніс рішення, такі документи:

а) копія судового рішення;

б) довідка про те, що рішення набрало законної сили;

в) довідка про часткове виконання або невиконання рішення на території України;

г) довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про день судового засідання, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні;

ґ) при необхідності та можливості копія протоколу судового засідання (або журналу судового засідання), під час якого справу про стягнення аліментів було розглянуто по суті.

До звернення додається фотокартка стягувана і переклад клопотання та документів, що до нього додаються, на офіційну мову іноземної держави, на території якої пропонується здійснити визнання і виконання рішення.

Оформлені звернення разом з клопотанням надсилаються до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.

Клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів надсилається Міністерством юстиції України органу, що приймає, відповідної іноземної держави протягом одного місяця від дня його надходження. Цей строк може становити більше ніж один місяць, якщо для звернення за кордон потрібно отримати додаткову інформацію або документи та вжити інших заходів для належного оформлення клопотання.

Про хід та результати розгляду клопотання про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивачу.


Платити аліменти по-новому. Новації у сімейному законодавстві

08 липня 2017 року набув чинності Закон України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення аліментів», який має на меті покращити захист права дітей на належне утримання, створити дієві механізми, які унеможливлюватимуть злісним неплатникам аліментів ухилитися від сплати аліментів, затягувати розгляд судових справ, а також сплачувати необґрунтовано малий їх розмір.

Внесеними змінами до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України передбачається, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відтепер мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазнали також зміни норми Сімейного кодексу України, що стосуються способів стягнення аліментів. Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Законом внесено зміни до ч. 1 ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: окрім справ про стягнення аліментів за місцем проживання позивача зможуть пред’являтись позовні заяви і про оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Важливо знати, що у справах про оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів звільнено від сплати судового збору. Дані новації є ще одним кроком, який робить судовий захист інтересів дитини більш доступним.

Раніше аліменти, одержані на дитину, були власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачувались, і мали використовуватись за цільовим призначенням. Наразі аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, вона має право брати участь у використанні або самостійно розпоряджатися аліментами на її утримання відповідно до Цивільного кодексу України. Отримані за рішенням суду та сплачені платником суми аліментів не можуть використовуватись батьками на свої власні потреби всупереч інтересам дітей, оскільки є саме їх власністю. Платник аліментів може звертатись із заявою до органів опіки та піклування щодо перевірки цільового використання аліментів, а також до суду із позовними заявами про зменшення розміру аліментів у зв’язку з їх нецільовим використанням або про зарахування аліментів на банківський рахунок дитини, тощо. Також дитина, досягнувши 14 років, може звертатися з позовами до одного з батьків - фактичного одержувача аліментів щодо їх відшкодування у випадку використання не за цільовим призначенням. Внесені до Сімейного кодексу України новели щодо правового режиму власності на аліменти, є важливою гарантією дотримання прав дітей з боку недобросовісних батьків.

Новацією стало також врахування при призначенні аліментів наявності грошових коштів, рухомого та нерухомого майна. Законодавець не конкретизував суб’єкта, у якого мають враховуватися зазначені обставини, що дозволяє дійти висновку, що врахуванню підлягають кошти, рухоме та нерухоме майно, як у платника аліментів, так і стягувача, або, навіть, і самої дитини.

Також відтепер при визначенні розміру аліментів братимуться до уваги витрати платника аліментів, щодо яких платником не доведено джерело походження цих коштів. Так у випадку, якщо платник аліментів офіційно не працевлаштований, не має «офіційного» доходу не має, але при цьому, наприклад, придбає автомобіль, то такі витрати можуть враховуватися при визначені судом розміру аліментів. Але, такі витрати будуть братися до уваги, лише якщо платник аліментів не зможе обґрунтовано довести джерело походження коштів. Зазначене нововведення є прогресивним, особливо в умовах сьогодення, коли отримання заробітної плати у конвертах, неофіційних доходів є дуже поширеними явищами. Проте і платник аліментів не позбавляється юридичних механізмів легалізації таких доходів. Але в будь-якому разі, призначаючи аліменти суд має виходи із того, щоб їх розмір був достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Ще одним нововведенням сімейного та процесуального законодавства є розширення можливості застосування  спрощеної процедури для отримання рішення про стягнення аліментів. Так, стягнення аліментів може здійснюватися у наказному проваджені. Той з батьків, з яким проживає дитина (діти) має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Суть наказового провадження у порівнянні із стандартним зверненням до суду із позовом (позовне провадження) полягає у значно спрощеному та більш оперативному розгляді питання по суті.

Так, після прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження судовий наказ по суті вимог видається судом у триденний термін. Сам судовий наказ видається без виклику заявника, боржника та інших осіб, а також без проведення судового засідання. Аліменти можуть бути призначені у розмірі чверті доходу на одну дитину, третини доходу – на двох дітей, половини – на трьох і більше дітей. При цьому в будь-якому разі розмір аліментів, що стягується в наказному провадження обмежується 10 прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Крім того, запроваджено механізм можливості відходу від презумпції рівності часток у спільній власності у разі ухилення одного із подружжя від участі в утриманні дітей. Відтак, суд при вирішенні питання про поділ майна між подружжям має право зменшити частку у спільній сумісній власності того з подружжя, хто ухилявся (ухиляється) від обов’язку утримувати своїх дітей. Так, за допомогою перерозподілу часток між подружжям, на користь того з батьків, хто самостійно здійснює утримання дитини, законодавець фактично забезпечує додаткову матеріальну компенсацію такій особі.

Важливим моментом прискорення процедури стягнення аліментів є заборона зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство, материнство, визначення місця проживання дитини, участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною, що дозволяє подолати ситуацію, коли платники аліментів свідомо ухиляючись від утримання дітей, використовували процесуальні можливості для затягування судового процесу, що призводило до порушення прав дітей на отримання аліментів.

Внесеними змінами до Сімейного кодексу України передбачено запровадження відповідальності за прострочення оплати додаткових витрат на дитину, удосконалення механізму відповідальності за несплату аліментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У випадках прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми. Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.


Які є пільги для одиноких батьків і куди їм слід звертатися за їх отриманням

На сьогодні кількість одиноких матерів в Україні становить понад 600 тисяч. Картина невтішна, адже з кожним роком цифра дедалі зростає. Набагато частіше мамам доводиться брати на себе всю тяжкість самостійного виховання дитини, але і самотніх батьків теж чимало. Одинокий батько, на жаль, явище, все частіше зустрічається в нашому суспільстві.

Чіткого визначення понять «одинока мати» та «одинокій батько» законодавство не містить, заміняючи їх характеристиками, необхідними для надання тих чи інших прав або пільг.     У Постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92: одинокою матір’ю була визнана «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, або вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама». За цим визначенням поняття «одинокої матері» включає поняття «інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама». Тобто для визнання «іншої жінки» одинокою потрібно дві ознаки: вона сама і виховує, і утримує дитину.

     Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Слід зазначити, що одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу.

Втім, свідоцтва недостатньо. Необхідно підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. Для цього мати може звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав, з приводу чого буде постановлено рішення суду. Можна також звернутися до поліції у зв’язку з необхідністю розшуку батька у справі за позовом про стягнення аліментів. У цьому разі документом, який підтверджує факт неучасті батька у вихованні дитини, буде відповідна постанова слідчого. Також підставою може стати довідка зі школи, садочка про те, що батько не бере участі у вихованні дитини, або подібний акт, складений та підписаний сусідами. Слід додати, що зазначений перелік документів не є вичерпним, а єдиного встановленого зразка документа, який би засвідчував статус одинокої матері, немає.

Одинокі мати (батько) з дітьми мають право на отримання наступних видів матеріальної допомоги (підтримки) за рахунок коштів з державного бюджету:

        пенсію в разі втрати годувальника, якщо батько (мати) - вдівець (вдова);

        державну соціальну допомоги на дітей одиноким матерям, вдовам та вдівцям з дітьми, якщо шлюб між батьком та матір'ю було розірвано до дня смерті і батько не отримує пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію;

        державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям;

        тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме;

        державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Право на допомогу мають:

—         одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини;

—         мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Водночас, якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Звертатись за призначенням необхідно до органів соціального захисту населення по місцю реєстрації отримувача допомоги. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органі соціального захисту населення за місцем реєстрації. Важливо врахувати, що допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.

Для призначення допомоги вперше на дітей одиноким матерям до органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи:

1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінпраці;

2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку;

3) копія свідоцтва про народження дитини;

4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім’ї, наданого центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір’ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.

5) декларацію про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сімї)

6) довідки про доходи на кожного члена сімї/

Мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, подають копію свідоцтва про смерть одного з подружжя та довідку про те, що вони не одержують на дітей зазначені пенсії.

Якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I — IV рівня акредитації, виплата допомоги на дітей одиноким матерям продовжується на підставі довідки навчального закладу — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Виплата цієї допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення волі отримувача допомоги за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) зупиняється у разі:—         тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.

Виплата допомоги припиняється або зупиняється на підставі поданих обґрунтованих пропозицій органу опіки та піклування чи державного соціального інспектора органу праці та соціального захисту населення з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I — IV рівня акредитації, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.

Кожні шість місяців допомога підлягає перегляду у відповідності до сукупних доходів родини за минулі шість місяців. Для перегляду необхідно звернутися до Управління соціального захисту населення та подати декларація про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сімї).

Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Законодавство України, крім грошової допомоги одиноким батькам, встановлює ще низку пільг для одиноких батьків. Так, у сфері трудового законодавства одинокі батьки мають право на додаткову (соціальну) відпустку тривалістю 10 днів без урахування святкових та неробочих днів. Невикористану за минулі роки додаткову відпустку можна взяти будь-коли, або ж у разі звільнення вона буде компенсована грошима. Крім того, жінки, котрі мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їхньої згоди. Ст. 184 Кодексу законів про працю України встановлює заборону у відмові одинокій матері в прийнятті на роботу, зниження заробітної плати та у звільненні за ініціативою роботодавця до досягнення дитиною 14-літнього віку. Якщо роботодавець відмовляє у прийнятті на роботу, то в такому разі він повинен надати письмові пояснення, а жінка, якій відмовлено у роботі, має право звернутись до суду.

•Право на житло.

Залежно від прожиткового мінімуму податкова соціальна пільга (далі – ПСП) надається одинокій матері y розмірі, що дорівнює 150% суми звичайної ПСП y розрахунку на кожну дитину віком до 18 років, що становить 1522,50 грн. При цьому граничний розмір доходу повинен становити 2030,00 грн.

Тимчасова допомога на дітей

Допомога одиноким матерям надається при наявності однієї з таких підстав:

        1)рішення суду про стягнення аліментів не виконується у зв’язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;

2)батько перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, визнаний в установленому порядку недієздатним, а також перебуває на строковій військовій службі;

3)місце проживання (перебування) батька не встановлено.

Для призначення тимчасової допомоги одержувач повинен подати в Управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) документи, передбачені п.6 Порядку 189 «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме»:

•заяву;

•копію свідоцтва про народження дитини;

•довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) дитини;

•довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) одержувача.

Крім того, залежно від підстав, на яких призначається тимчасова допомога, додатково подаються такі документи:

•рішення суду (виконавчий лист) про стягнення з батька аліментів на дитину;

•довідка державної виконавчої служби, яка підтверджує факт несплати аліментів протягом шести місяців, що передують місяцю звернення;

•довідка відповідної установи про перебування батька під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, визнання його в установленому порядку недієздатним, а також перебування на строковій військовій службі;

•повідомлення органу внутрішніх справ про те, що місце проживання (перебування) батька дитини не встановлено.

Розмір тимчасової допомоги залежить від віку дитини і розміру прожиткового мінімуму, гарантованого державою для дитини цього віку. Допомога на дітей, зокрема, одиноким матерям, які мають дітей віком до 18 років, надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30% і більше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з положеннями українського законодавства, одинокий батько теж має відповідні права та пільги. Порядок отримання статусу одинокого батька та аналогічних пільг – такий само, як і для одинокої матері.


Патронат над дитиною - шанс врятувати родину

Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Проте, в житті бувають випадки, що батьки деякий час не можуть опікуватися дітьми в силу різних життєвих обставин. Трапляються ситуації, коли через недбалість або жорстоке поводження дітям загрожує небезпека, інколи у дітей хворіють або помирають батьки й за ними нікому доглядати. Буває й так, що дітей залишають у пологових будинках ще при народженні і доки триває вирішення питань з «відмовою» мами, немовлята безпомічно чекають своєї долі на самоті в лікарняній палаті. У таких випадках їх на певний час беруть на виховання професійні патронатні сім’ї.

Патронат над дитиною - це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин.Метою патронату над дитиною є забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом з батьками/законними представниками, надання їй та її сім’ї послуг, спрямованих на повернення у сім’ю відповідно до найкращих інтересів дитини.

Функції з організації надання такої послуги здійснюють міські, районні, районні у містах центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які здійснюють заходи щодо пошуку кандидатів у патронатні вихователі, їх первинного відбору, сприяють у проходженні такими кандидатами навчання, обстежують умови проживання їх сімей, проводять оцінку потреб дитини та її сім’ї, надаютьсоціальні послуги сім’ї дитини, готують рекомендації про доцільність або недоцільність повернення дитини у свою сім’ю за результатами роботи із сім’єю.

Патронатним вихователем може бути громадянин України, який має досвід виховання дитини, відповідні житлові умови для надання послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своєму помешканні.

Для того, щоб стати патронатним вихователем, кандидат має подати до центру соціальної служби за місцем проживання такі документи:заяву; копію паспорта громадянина України; копію трудової книжки (у разі наявності); висновки про стан здоров’я кандидата у патронатні вихователі та осіб, які проживають разом з ним, складені за відповідною визначеною законодавством формою; довідку про відсутність судимості, в тому числі членів його сім’ї, які досягли чотирнадцятирічного віку і проживають разом з кандидатом у патронатні вихователі; копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням; письмову згоду на влаштування дитини в сім’ю кандидата у патронатні вихователі усіх членів його сім’ї, які проживають разом з ним, в тому числі дітей, які досягли такого віку та рівня розвитку, що можуть її висловити.

Кандидат у патронатні вихователі, який пройшов первинний відбір, разом з повнолітнім членом своєї сім’ї, що братиме участь у наданні послуги патронату над дитиною (чоловік або дружина кандидата у патронатні вихователі, повнолітніми дітьми, які проживають разом з кандидатом, - за згодою), за клопотанням соціального закладу проходить обов’язкове навчання. Навчання кандидатів у патронатні вихователі та членів їх сім’ей, що братимуть участь у наданні послуги з патронату над дитиною, організовує та відповідний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, за результатами якого видає кандидатові у патронатні вихователі та членові його сім’ї довідку про проходження навчання та у разі його успішного проходження - рекомендацію про можливість надання послуги з патронату над дитиною.

Законодавець встановлює обмеження стосовно осіб, які можуть бути патронатними вихователями. Так патронатним вихователем не можуть бути особи: обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду; є особами без громадянства; перебувають у шлюбі з особою, яка не може бути усиновлювачем. Крім вищезазначених осіб, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Рішення про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини приймає орган опіки та піклування за місцем проживання або виявлення дитини за результатами розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини на підставі наданих службою у справах дітей документів, що обґрунтовують доцільність такого влаштування.

Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини за згодою її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів: висновку районного центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді за результатами оцінки потреб дитини та її сім’ї; згодибатьків/законних представників дитини на тимчасове влаштування її в сім’ю патронатного вихователя у зв’язку із складними життєвими обставинами, в яких вона перебуває. У разі, коли мати або батько дитини є неповнолітніми, крім їх згоди на влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя, необхідна згода їх батьків/законних представників; письмової згоди дитини (у разі, коли вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити).

Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини без згоди її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів: рішення про негайне відібрання дитини; акта про покинуту чи знайдену дитину; дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законні представники відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я, у разі відсутності відомостей про місце перебування батьків/законних представників, а також наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини; акта проведення оцінки рівня безпеки дитини, що підтверджує необхідність влаштування в сім’ю патронатного вихователя. Після прийняття рішення про влаштування дитини органом опіки та піклування не пізніше ніж через п’ять робочих днів з патронатним вихователем укладається договір про патронат над дитиною.

У сім’ю патронатного вихователя можуть бути одночасно влаштовані тільки діти, які є рідними братами та сестрами, або діти, які виховувалися в одній сім’ї.

Відповідно до Сімейного кодексу України, патронатний вихователь зобов’язаний:забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку; співпрацювати з батьками, іншими законними представниками дитини задля подолання складних життєвих обставин у межах та у спосіб, визначені органом опіки та піклування; забезпечити надання чи доступ до послуг, визначених договором про патронат над дитиною; сприяти контактам дитини з батьками, іншими законними представниками, родичами, крім випадків, коли батьки позбавлені батьківських прав або в судовому порядку обмежені у праві спілкування з дитиною.

Патронатні вихователі мають право брати участь в розробці договору про влаштування дитини у свою сім’ю; отримувати інформацію про стан здоров’я, психічний та фізичний розвиток дитини, яка влаштовується у сім’ю; визначати форми і методи виховання і розвитку дитини в межах повноважень, визначених договором про влаштування дитини; отримувати допомогу та консультації щодо догляду, виховання, розвитку дитини; на супервізію та професійну підтримку; представляти інтереси дитини у відповідних установах та організаціях в межах повноважень, визначених договором про влаштування дитини; звертатися до відповідних органів щодо вирішення питань, пов’язаних із забезпечення прав дитини, функціонування сім'ї; відмовити у влаштуванні в свою сім’ю дитини старше 14 років або у разі, якщо влаштування дитини може негативно вплинути на задоволення потреб інших дітей, в т.ч. власних; відпочивати у місці й у період оздоровлення влаштованих і біологічних дітей; отримувати пільги передбачені чинним законодавством.

Нормами чинного законодавства також визначені строки перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя, які не можуть перевищувати трьох місяців і встановлюються органом опіки та піклування за результатами оцінки рівня безпеки або оцінки потреб дитини та її сім’ї. Орган опіки та піклування, у разі наявності обставин, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя понад зазначений строк, може прийняти рішення про продовження строку перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не більш як до шести місяців, відповідно до висновку міждисциплінарної команди.

Соціальна допомога та грошове забезпечення призначаються і виплачуються з дня влаштування дитини в сім’ю до дня її вибуття з такої сім’ї та поновлюються у разі наступного влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя.Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку на місяць.

Соціальна допомога використовується патронатним вихователем у повному обсязі для забезпечення повноцінного харчування, виховання, навчання та розвитку дитини відповідно до її потреб.Розмір грошового забезпечення становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць.

Рішення про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя приймається органом опіки та піклування за результатами розгляду питання комісією з питань захисту прав дитини на підставі поданого службою у справах дітей та со-ціальним закладом пакета документів, що обґрунтовують доцільність такого вибуття.

Враховуючи нинішню ситуацію в Україні, послуга патронату над дитиною набуває все більшої актуальності, адже патронатні вихователі зможуть забезпечити дитині безпеку, догляд, виховання та реабілітацію в умовах сім’ї, підтримане спілкування з рідними; а в разі неможливості повернення до біологічної родини – пошук для дитини нової сім’ї. Для батьків дитини це можливість усунути складні життєві обставини, вирішити наявні проблеми, отримати професійний соціальний супровід, що загалом сприятиме підвищенню батьківського потенціалу та воз’єднанню родини. Інститут патронатних вихователів для нашої держави є важливим правовим інструментом, який сприятиме утвердженню сімейних цінностей, забезпеченню умов для деінституалізації дітей, які через складні сімейні обставини не можуть проживати у власних родинах.


Відповідальне батьківство

 

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, так трактує основний Закон нашої держави.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому законодавством.  

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Першочерговим обовязком батьків, які перебувають у шлюбі, є те, що вони зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Батько, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини. У разі, якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька.

Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, стаття 212-1 передбачає, що несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу у сумі від 17 до 51 грн.

Законом України “Про охорону дитинства” визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

            Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї. Відповідно до статті 173 Сімейного кодексу, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Слід зазначити, що майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Статтею 180 Сімейного кодексу передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім’ї, у якій виховується дитина.

Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати.

Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.


Відповідальність батьків за неналежне виконання своїх обов’язків

Найдорожче, що дають дитині батьки - це життя, адже діти народжуються щоб жити в любові, турботі, в належному догляді та вихованні Але не всі батьки є гідним прикладом для дітей. Іноді діти для батьків - це засіб для отримання коштів від держави щоб задовольнити свої особисті потреби.

У статті 51 Конституції України визначено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Зміст виховання, відповідальність батьків за розвиток дитини у сім’ї визначає стаття 55 Закону України «Про освіту», яка передбачає, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Так, батьки зобов’язанівиховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля;дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя;настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України тощо.

За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

За доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами передбачено накладення штрафу у сумі від 102 до 136 грн.

Стаття 166 Кримінального кодексу України визначає, що злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Кримінальний кодекс України також передбачає відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за використання малолітньої дитини у заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.

Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, тобто будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років.

Якщо батько, матір, вітчим, мачуха, опікун чи піклувальник, або особа, на яку покладено обов'язки щодо виховання малолітної особи здійснює діяльність, що спрямована на втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, то дані особи підлягають покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років.

Цивільним законодавством передбачена також відповідальність батьків за шкоду, яка завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років) та відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Порушення неповнолітніми правових норм тим чи іншим чином пов'язане з можливістю і здатністю батьків або осіб, які їх замінюють, виконувати свою функцію по вихованню дітей, тому кодекс України про адміністративні правопорушення України передбачає, що до батьків або осіб, які їх замінюють, можуть бути застосовані такі адміністративні стягнення: за ухилення від виконання батьківських обов'язків - попередження або штраф від 17 до 68 грн. (ч. 1,2 ст. 184); за вчинення неповнолітнім віком від 14 до 16 років адміністративного правопорушення - штраф у розмірі від 51 до 85 грн. (ч.З ст.184); за скоєння неповнолітнім злочину, якщо він не досяг віку кримінальної відповідальності - штраф у розмірі від 170 до 340 грн. (ч.4 ст.184).

Звертаємо увагу, що 7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким розширено доступ до безоплатної вторинної правової допомоги (далі - БВПД) для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а також – для дітей. Дані категорії осіб отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу, що полягає в отриманні захисту, представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Її надають юристи центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – центри), або бюро правової допомоги, а також адвокати, які співпрацюють із центрами. Послуги юристів та адвокатів оплачує держава.


   

peremishcheni